Сумує телефон без повідомлень,
У долонях тремтячих холоне кава.
Не треба ні слів, ні марних захоплень.
Не треба нічого. Ти вже не маєш права.
Виходиш увечері на терасу,
І не здогнати кроки швидкі до зупинки,
Знов не маєш слів і вільного часу,
Десь забула щастя - зачекай хвилинку.
Лишила риму знов на етикетці.
Більше не впіймати душу й думку вільного.
Ідучи, надряпала на серветці
Забутий давно номер мобільного.
У тротуар впиваються підбори,
Летить любов кудись напівжива...
Мчи за нею, долай коридори,
Та знай : у неї в серці третя світова...
© Євгенія Солод, 2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945022
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2022
автор: Євгенія Солод