переклад
4-й куплет не Цоя, а письменника В. М. Васильєва
білий сніг, сірий лід,
на рапавій сухій землі
візерунком плямистим на ній
місто в асфальтній петлі
а над містом хмари пливуть
і здіймається жовтий дим
відбиваючи колір небес
місту дві тисячі зим
прожитих під зірки теплом
яку звати Сонце...
І дві тисячі зим війна
війна без причин і мети
війна справа молодих
спосіб раніше піти
червона як маки кров
вже сьогодні буде земля
завтра зійдуть на ній квіти й трава
і на третій день знову жива
переповнена зірки теплом
яку звати Сонце...
І ми знаєм, що так було завжди
посміхається доля тим
хто живе за законом своїм
помирати звик молодим
він не знає перешкод і відмов
все одно на імена і на трон
той хто здатен досягнути зірок
незважаючи що це сон
світлом зірки спаливши себе
яку звати Сонце...
містом ввечері блукають огні
а огні то є наші серця
місто знає наш смуток і біль
як і сміх збереже до кінця
і за ці дві тисячі зим
звикло місто до наших вогнів
і не ділить на своїх і чужих
ми для нього лиш мить поготів
затримались під зірки теплом
яку звати Сонце...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944484
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2022
автор: Quadro.Tony