Її очей безоднява блакиті
І губ її принада неземна…
Ну як її, вродливу, не любити?
Як сон, як сум, як усмішка вона!
Душа моя в молитві завмирає,
Коли дивлюсь на постать, на ходу…
Я наче опиняюсь серед раю,
Забувши про зневіру і біду.
І рветься серце з-за ребер, як з клітки,
В далекий і омріяний полон…
Як прагне пригорнути диво-квітку
І прихилитися до лона лон!
13.03.2008
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2022
автор: Ти