Страждання і смерть (яке правильне слово?..) поглинули людські душі Київщини... Fussia винуватець. Але як регенерувати втрачені життя? Мабуть, то Божа проблема. Зичать покійним спокою, "Небесного Царства", тамтешнього миру, вічного життя і т.д. Можливо, інформація про загиблих відтвориться. Реінкарнація? Грубо кажучи, інша тілесна оболонка помістить ту чи іншу душу. І буде нова доля. Окреме питання: чому Бог (благий) допускає зло, війну (у т.ч. і російсько-українську), решту страждань? Філософія мало кого влаштує своїми повчальними, глибоко теоретичними відповідями. Нормально сприймається смерть у мирний час, та зовсім інакше – у воєнний період, нагла. Шкода замучених, убитих. Спогади, хвилювання, інші емоції, співчуття дуже мало що тут поможуть. Може, деякий раціоналізм зарадить? Тобто: як воскресити померлого? Якщо жартома, то: воскресений Лазарю, поможи! Ось банальне "рішення": природа щовесни, щотравня відновлюється, буяє знову. То, мабуть, не тільки мій натуралістичний суб`єктивізм. Прийдешні покоління (з)бережуть пам`ять про тих, хто пішов. Діти – майбутнє. Але скільки згублених маленьких доль!.. Хто їх надолужить? Наразі практичним кроком у даному питанні "нового життя" є жертовність. Вибач, читачу, за розумування.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944263
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2022
автор: Ти