Насупилась осінь, непрохані сльози
На віях бринять полохливим дощем.
Юрбою циган проносяться грози
І туга за літом, за квітами щем.
Ген золотом ставить дерев сіре віття
Як літня жона чоловіку постіль —
Перина пухка жовтавого листя,
Осіннії чари за мить нівідкіль.
І вже віддає тремтливе кохання
І пестощі вітру, цілунок дощу
Насуплена осінь назавжди востаннє,
І жаль почуттів стрімкий плин ло плачу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944216
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2022
автор: Атос