Війна...
Удари. Рани. Біль. Руїни.
Усе таке знайоме.
Неначе вийшло з мене,
з невидимого світу Серця в світ Земний.
А мо, зароджуються війни спочатку в душах наших?
* * *
Земелько,
тіло твоє, як і серце моє,
усе в ранах.
Птахи - мрії мої,
звірі - мої надії,
квіти - любов моя -
потоптане, спалене, вбите.
* * *
У проміжках між боями
напруження не спадає.
тінню - тривога, страх, недовіра.
Обережно ідемо в розмовах.
Але...Бах.. Заміноване слово.
і знову ледь стукає серце.
* * *
Коли цій війні буде край?
Заздрю героям, загиблим миттєво.
Відмучились, відлетіли додому.
А нам скільки ще мук до свободи?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2022
автор: Мирослава Жар