Сьогодні двадцять дев'ять літ,
І хочу передать 'привіт',
Тому, хто дивиться із Неба, -
Ти бачиш, роблю все, як треба,
Не осоромила нікого,
І далі йду своєй дорогой,
Здається, зовсім вже доросла,
Та все у мене так непросто.
Тепер я знаю з висоти прожитих літ,
Що не завжди все гладко, як граніт,
Не люблять ті, які подобаються сильно,
І це не круто, коли все стабільно,
Не все буває так, як того хочеться,
Та замість сліз так голосно регочеться.
Ти знаєш, я сумую, як раніше,
Але забути все не хочу більше,
Я визнала свої помилки і прийняла,
І, знаєш, трохи легше стало,
Я неправа була, тепер я знаю це,
І залишилось тільки виправити все.
У відзеркаленні щоденно проти ночі
Вдивляюсь прямо я в зелені очі,
Себе питаю, чи не соромно мені,
Чи гідна я до тебе дорости?
Я вже доросла, справді віриш вже,
Ти поміхаєшся й запитуєш: "Невже?".
Купила "Найки", "Айкос", жуйку "Орбіт",
Пірнула з аквалангом, і цей світ
Дізналась трохи краще і себе,
Було по-різному, та класно ще буде!
Та знаєш, більш за все мені у цім житті
Не вистачає просто близькості.
Ношу жакет із джинсами і кедами,
Й понтуюся своїми віршами нев'їбенними,
Спасибі сухому шампуню та темним окулярам, -
Як мені немає, що робити, то виглядаю бездоганно.
Здійснилась мрія ідіота - білі кроси,
Ти подиви, та й справді вже доросла!
Зайняла керівну посаду, і щоночі
Вібрує телефон, лиш я закрию очі,
Авто - то дорого й нервово,
І мити кожен день його - лиш попервах кайфово,
Гублю ключі, ламаю часто телефони,
І вся адміністрація на 'Метро' - то мої знайомі,
Життя веде, куди сама не знаю,
Я щось знаходжу, щось втрачаю,
Можливо, я не маю кращих друзів,
Та серед моїх друзів хоч немає боягузів,
Близьких людей не так багато поряд є,
І хто ж на День Народження коньяк наллє?
І я пізнала справжній кайф,
Коли так пофіг, пофіг через край,
І, можна я іще раз повторю:
Коли все пофіг - це ось я люблю,
Й свобода - це не дим від сигарет,
А лиш без сліз дивитись на його портрет,
Вже зрозуміла, що не в грошах щастя,
І перестала мучити зап'ястя.
Найважче - вимолить пробачення,
Найгірше - як не маєш значення.
І замість музики частіше обираю тишу,
Й додому пішки йду частіше,
Не люблю каву, обираю чай,
І вже не тягне той далекий край...
Нікому не доводжу вже нічого,
І знаю, що усе є ненадовго.
Вже так не важать перемоги,
І десь поділось відчуття тривоги,
Панічних вже атак немає теж,
І взагалі немає меж.
Я майже не ходжу, куди не звуть,
І знаю, що усі усе переживуть,
Курила, кидала, іще раз починала і кидала,
Знайомилась з людьми, не довіряла й довіряла,
З роботи йшла додому і нікому
Свій не давала навіть номер телефону,
І завантажила я дні мільйоном справ,
Але давно ніхто не обіймав,
І, можна я іще раз повторю, аби ти знав:
Мене за цей рік ще ніхто не обіймав...
Вже стала говорити людям "ти",
А ще "пробач", "дозволь", "прости".
Взяла собаку та закінчила ремонт,
Аж разів двадцять з'їздити зуміла за кордон,
Зассала за цей рік лише один раз і сказала: "ні", -
По чорній трасі з'їхать лижами з гори.
Переступила через гордість і, -
Нормальна стала же ж людина, - ти диви:
Ні з ким не сварюсь, не ревную, не ору,
Стараюсь й норм себе веду,
Вже не драконю маму,
І майже пережить змогла ту драму,
І на мосту дивлюсь не вниз, а вдаль,
І трошки вже розвіялась печаль.
Уже не плачу, не страждаю, та й не почуваюсь винною,
Й неначе залишилася людиною.
Я посміхаюсь, відкриваюся, жартую,
Я мислю, - кажуть, - отже, я існую,
Пишу вірші, книжки, дивлюсь кіно,
Не стою осторонь, мені не все одно,
Сама себе зібрала по частинках,
Хоч зіпсувала не одну сторінку.
І знаєш, якось знов люблю весну,
А ще радію людям і життю,
Бо знаю я тепер всього ціну,
Та й помилку зробила не одну.
Ти знаєш, як любила і страждала,
Як боляче я все переживала,
Як дуже довго не могла піднятися з підлоги,
Але були на мене плани в Бога...
І врешті-решт довірилася долі,
Й нарешті опинилася на волі,
Якщо одним простим сказати словом -
Пережила, - і Слава Богу.
02.04.2022 р., Київ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943773
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2022
автор: Маргарита Мельничук