Рідна земле моя, я сную над тобою молитву -
День у день відбиває на ликах Пречистих свіча.
Поверх поту солоного знову ти кров'ю полита,
І затягує дим ясну синь у дніпровських очах.
Рідне земле моя , твоє тіло від вибухів рветься
Так, що в самому чорному сні хто побачить не міг,
І заходиться болем в мільйони помножене серце,
Та звитяга синів твоїх- непробивний оберіг.
Нам за плачем дитячим нечутно пташиного співу.
А як ждали весни! Хто ж міг думать про сірий підвал?
Душі сповнились вщент прадідівським палаючим гнівом,
Бо затьмарив весну цих скажених шакалів оскал.
Рідна земле, вже вкотре омита синівською кров'ю,
Ти у себе , святу, приймеш смрад і своїх ворогів,
І оновишся знову , у сонці , в красі і любові,
В чистій сині Дніпра, зі щасливих своїх берегів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943452
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2022
автор: Lesya Lesya