Останнім часом у медіа завелася мода утворювати жіночі роди від професій, які досі завжди вживалися лише в чоловічому роді (бо за правилами української граматики назви професій належать до чоловічого роду). Мова тут у першу чергу за офіційно-публіцистичний стиль, бо в розмовному, звісно, народ говорить не завжди правильно, головне, аби було зручно – на те він і розмовний. Одначе й тоді творить слова цілком за законами мови – на відміну від «освічених» людей, які часом упевнені, що говорити занадто розумно – то ознака великого розуму (даруйте за каламбур).
Ось які дивні слова трапилися мені – у новинах (в першу чергу загальнонаціональних телеканалів), на інтернет-сторінках: міністерка, медикиня, військовослужбовиця, бійчиня, офіцерка, членкиня(!), філологиня, хореографиня, секретариня(!!), а усіляких там кореспонденток-авторок навіть і не згадую.
Причому, оскільки норма не вироблена, то кожен змінює нещасні іменники на свій смак, «як Бог на душу покладе». Так, на одному каналі вживають «прес-секретарка», а на іншому – «прес-секретариня» (цікаво, на який склад тут наголос?).
Звідки ж то пішла ця мода? Замислімося – поки Україна не «прагнула до Європи» - слова вживалися так, як уживали їх наші батьки-діди, а тут за останніх кілька років раптом зробилася пошесть. Маючи жіночі роди від питомо українських назв роду діяльності (вчителька, письменниця, співачка, кравчиня, прибиральниця, поштарка тощо), слова іноземного походження вживали завжди у чоловічому роді. Навіть таке цілком українське слово, як «лікар», жіночого роду не утворило (знову ж таки, мова про публіцистичний стиль, а не про розмовний, де цілком нормально вживаються не лише «лікарка» і «викладачка», а й «секретарка», «директорка-директриса» тощо). Мова, запозичуючи іншомовні назви, чомусь не поспішала утворювати від них жіночий рід. Із запозичених назв професій легко прижилися лише кілька жіночих родів: «журналістка», «офіціянтка»; «поетеса» і «актриса» – запозичені одразу у жіночому роді (порівняйте: «poetess», «actress»), недарма нині частенько вживають наново утворені «поетка», «акторка».
Слідуючи за логікою ЗМІ, скоро почнемо утворювати жіночі роди від слів «суддя» і «голова». (А може, навпаки – оскільки «голова» у прямому значенні все ж жіночого роду, то утворимо від неї чоловічий?) А що робити із «непоетичними», «неелітними» професіями: токар – токарка, слюсар – слюсарка, електрик - ?? «Електрикеса»? Чи «електрикиня»? А може, «електричка»?? (Порівняйте: технік – технічка, керівник – керівничка.)
Якби то була нагальна необхідність розвитку мови – народ створив би жіночі роди просто тоді, коли запозичував ці слова, а однак вони жили у нашій мові десятки років без усяких там жіночих родів (повторюся, мова про офіційно-публіцистичний стиль) – отже, жінок це ніяким чином не утискувало. Крім того, українська мова – як флексійна* – не лише застосовує граматичні роди щодо іменників (причому виражаються ці роди не просто артиклями, як у багатьох мовах – але закінченнями самих іменників), але вимагає узгодження з іменником і прикметника, і дієслова. Тож із самої фрази «зазначила міністр», «усе життя пропрацювала електриком» ясно, що йдеться саме про жінку, а не про чоловіка. Навіть із простих підписів типу «кореспондент Олена Іваненко» чи «завідувач кафедри Валентина Петрівна» зрозуміло, що то жінки – бо імена в українській мові чітко розподіляються на чоловічі і жіночі (на відміну від, скажімо, корейської). Чи так уже необхідно вживати «кореспондентка»?
Отож можна зробити висновок, що це – не нагальна потреба розвитку мови, а просто данина модному фемінізмові, а простіше кажучи, безтолковий сексизм і толерастія – ніби-то жінку якось може образити, якщо її назовуть «міністр» чи «секретар», а не «міністерка» чи «секретариня». Як на мене, на «секретариню» слід ображатися більше, ніж на «секретаря». Давайте ще утворимо жіночий рід від «блазня» - ну є ж жінки-клоунеси?
Такі от виверти до Європи нас ніяким чином не наблизять; та й запозичувати слід найкраще, а не найгірше. Он Європа схвалює одностатеві шлюби – то і нам треба??
...І до речі, чому «мисткиня»? Тож «кравець» – «кравчиня», «продавець» – «продавчиня», «гравець» – «гравчиня». Від «бійця» ж утворили таки «бійчиню». То чому ж «мисткиня», а не «митчиня»? Бо слово утворювали не від «митця», а від «мистецтва»? А хто ж так робить? Те саме і з «міністеркою» - не від «міністра», а від «міністерства»? Чи «міністрка» неможливо вимовити, то втицьнули «е»? Тоді чому не «міністриня»? А «членкиня»? Словотворчий суфікс жіночого роду ж «-ин», а не «-кин» («господа» – «господиня», «берегти» – «берегиня», «бог» – «богиня», ті ж самі «кравчиня-продавчиня», де «-ч» - ще один суфікс, у який змінився чоловічий суфікс «-ець»). Виявляється, і калічити треба уміти... Та й хіба треба калічити? Хіба ж одне із завдань ЗМІ не полягає у тому, аби бути зразком вишуканої, літературної мови – вони ж натомість узялися її псувати...
Скажете, війна, а вона такими дурницями переймається? Ні, це не дурниці. Дбати про чистоту рідної мови потрібно завжди, її й так доволі засмітили за правління імперії; а «подалі від росії» (яка також уживає назви професій у чоловічому роді) і «поближче до Європи» (із її не лише добрими, але і досить сумнівними набутками) не означає, що слід калічити нашу багатостраждальну рідну мову.
*[i]Флексія[/i] – термін у мовознавстві на позначення явища зміни словом своєї форми. Простіше кажучи, слово набуває нових лексичних і граматичних значень, змінюючи свій корінь (чергування-випадання звуків) та поєднуючись із різного роду афіксами так, що їх часом дуже важко відділити від кореня. До прикладу, у аглютинативній мові корінь і частки завжди чітко розмежовуються.
Порівняймо українську флективну і корейську аглютинативну:
людина – люди сарам – сарам-тиль
людині – людям сарам-еґе – сарам-тиль-еґе
дім – додому чіб – чіб-иро
дорога – дорожній кіль – кіль-е
Як бачимо, в українській мові слово, набуваючи нового значення (множина, відмінок тощо) змінює форму, часом досить суттєво; у корейській основа залишається незмінною, а до неї додаються частки-показники числа-відмінка.
2022-03-21
П.С. "Лікарні у нашому селі не було. Лікарня була у Дідівщині. А в нас - лише фельдшерка Люба Антонівна, яку всі звали "медичка". Проте наша медичка важила більше, ніж уся дідівщинська лікарня." [i](Всеволод Нестайко "Тореадори з Васюківки")[/i]
От вам і "медикиня"!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943144
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2022
автор: Анно Доміні