Якось, того кого немає я зустрів,
Біліє біля ніг моїх світання.
Щезла без слів, із подихом вітрів,
Кошмаром стала зустріч та остання!
Де тільки не шукав, облазив цілий світ, за́глянув певно в кожні очі!
То не людина, то мара...мій страшний сон, що мучає мене щоночі!
Якось, того кого немає я зустрів,
Забув про правила, ламав всі стіни!
У свого серця привида пригрів,
Вколовся об красивий кущ шипшини!
Нещасним став від щастя тої пустоти, потрапив в вир свого ж безумства!
Відбілено до чистоти... я проклинав і дякував за день того знайомства!
Якось, того кого немає я зустрів,
У темряві я сподівався знайти світло!
Щезла без слів, із подихом вітрів,
І все моє життя разом з тобою зникло!
У дзеркала не було дна, як не вдивлявся в відображення у рамі...
І ту, що як здавалось не любив, закрив навіки у своїм кошмарі...
Якось, того кого немає я зустрів,
І не побачив, як кровоточать її рани...
Щезла без слів, із подихом вітрів,
Мені зостались сни...як неіснуючі у кола грані...
Якось, того кого немає я зустрів...
2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943053
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2022
автор: Ольга Тютюнник