Кремезний дуб шматує буря –
провісник змін напровесні.
Під корінь б'ють бурхливо-бурі
з боліт потоки навісні.
Квапливо ґрунт порозривали,
щоб землю вибити з-під ніг,
щоб дуб шубовснув у провалля
і більше звестися не зміг.
Щоб землю цю ковтнула пустка,
могильна тиша, попіл, тлін,
де віти більше не розпустить
впродовж десятків поколінь
дубоцтво вільне і крислате,
аби зів'яла воля тут.
Щоб смерть і біль – страшна розплата, –
скували землю в сотні пут.
Та дуб вроста углиб корінням,
тісніш каміння обійма.
Його земля! Його країна!
Рідніш не буде і нема!
Тримає крону, стовбур, віти.
Безсилий, чахне буревій.
Вціліє дуб. Дубочки-діти
в родині виростуть новій.
І захлинуться духом прілим
краї болотяні сповна.
А кров-ріка стече у прірву,
що дубу вимила вона.
© Сашко Обрій.
11.03.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942416
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2022
автор: Олександр Обрій