З ближніх степів Вознесенська
котиться гуркіт гармат.
Лихо незграбне, вселенське
вдерлося в дім наш дарма.
"Гуп!" – захиталися ступні.
"Гуп!" – і у кумполі струс.
Будуть боятись наступні
пхатися військом на Русь.
"Гуп!" – нижче Бузьких порогів.
"Гуп!" – об одвічні степи.
Кришаться глиняні ноги.
Велет в степу оступивсь.
Зло, перемелене в порох,
тільки запалить азарт.
Наш захисник – сивий сторож,
бравий козак Бузький Ґард.
Вшкварила орків Баштанка.
Б'є ворогів Новий Буг.
Кришить непрошені танки
давній розбуджений дух.
Нищить орду Снігурівка.
Нечисть товче Вознесенськ.
Ворогу в пеклі горіти.
Прах – вітерець рознесе.
Гордо стоїть Миколаїв.
Дух наш міцніє, росте.
Тихо: то лихо конає.
І воскресає мій степ.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942108
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2022
автор: Олександр Обрій