За хвилю до безумства
мирно дихав Рим
В залізнім кулаці володаря Нерона.
А потім небо видихало пломінь й дим.
Тиран, натхненний, ждав
від слухачів поклонів.
Палали амфілади довгих дев’ять днів.
Лягали попелом святині давні міста.
Із вежі імператор в сивій пелені
Декламував про Трою
жваво й урочисто.
Його величність купчив родичів гроби,
Спонуканий політеїчним пантеоном.
Отож патриції, плебеї і раби
Мовчали,
лякані диктаторським законом.
Та все ж настав кінець
приниження й ганьби.
Сенат вердикт оголосив—
і параноїк
Лементував до номенклатора: «Убий!
Убий мене,
бо хочу смерті я швидкої!».
Обмануті облудливим потоком слів
І, мовби під гіпнозом,
напівсонні
Народи вибирають дотепер собі
Керманичів—новітніх деспотів-неронів.
Нерон відомий тим, що страчував будь-кого, хто був з ним не згоден, включаючи власну матір. Він же розіп’яв учня Ісуса Христа— Петра. Писав вірші, був актором. Кажуть, для більшого натхнення наказав спалити Рим.
Йому дісталося 1808 Олімпійських вінків. Однак домагався він подібних результатів шляхом обману.
Вважаючи, що зелений колір поліпшить зір, Нерон
носив одяг зеленого кольору, свою спальню прикрасив хризолітами, навіть арена для гладіаторських боїв була засипана малахітом. На самі бої імператор споглядав через відшліфований смарагд.
У ванній у воді плавали рибки, які випускали електричні розряди.
Простий народ його любив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941834
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2022
автор: Valentyna_S