Все по Богові Поема

 

         

                             Вседержителеві  Слову
                             з  любов’ю  і  дерзанням
                             присвячується



Глибше  копати.
От  в  Богові
й  можливостях  —
копати.
Вдягнуся  вийду
та  й  молитись  і  писати!
Молильник  звик
в  кіно  землі  вливати...
тож  кому
духом  воскресати  —  воскресати...
кому  по  Бозі
помирати  —  помирати...
на  славу  Бога!

І  Македонський  от
зайшов  раба  спитати
бо  в  всесвіті
він  знав
що  ліпше  і  до  чого.
От  в  Богові
то  —  по  землі
глашатати...


Інакше  в  бункері  глашати  вам
і  вас  прийдуть
яко  диявола
ламати
і  не  вдягатиметесь
і  молитва  вам  не  йде
а  в  аді  вже  на  Бога  не  кричати!
Нема  вже  більш  Росії,
і  людини  в  ній  нема.
Загибельні  надуті  пухирі  —
одного  лиш  земноума.
Земне  в  підземне
сіють...
Бичачі  пухирі  з  затьмаренням  —
та  й  лежачи  —  чого
пересмикаєтесь?


і  колапсуючи  —  скисають  (смерть)
і  більш  скисаючи  —
до  згину  колапсіють...
Небесні  ми!
Ходять  на  головах
в  пітьмі  пітьми!
такі  от
несердечнії  уми...
Небесні  ми!
Усі  не  зауважують  —
бо  всі  на  головах...


Усі  на  головах,
яку  вам  кіноплівку  брати?
Ми  молимось!
Небесні  ми!!
Нам  вибирати  це  —  й  складати,
і  в  онтології
в  мусонах  і  пасатах,  за  тим  —
події  вторяться...
без  змін  повторюються..
і  світ  не  вискочить  із  кінокліті
в  яке  кіно  здобуток  в  Бозі
нам  вливати
бо  в  вас  —  явно  не-Божії  уми?


і  явно  чушь  по  всьому  світі
й  ви  —  смерть
й  ви  —  в  смерть
вам  смерть
ваші  війни  уми  —  не  в  Небо  це
явно  не-Божії  уми.


Небесні  ми!
Ваш  неслухняний  Духу
           золотоклондайк  Кирило
надумав,  що  його  здіймуть  —
                               на  вилах
за  благословіння  знищить  українців
рогами  інфантильників  цих,  адських!
Ви  глисти
в  задньому  проході:
на  вихід!
Ми  вас  помелемо  із  гомеричністю  народу!!


Ви  раби  —  у  території.
Награбування  їх  все  більш  —  це  ви.
Й  Отцю,  що  в  Небі,
війною  вашою,  щоб  світ
                               тут  жив  у  горі,  —
                               усі  ви  винні,
                               винні  супостати!  ви!
Мене  ваш  Демон  страху-й-величі
                               (державний)
піднімав  двічі,  імперськовеликотериторіальний,
а  ви  —  ніхто!
ви  поряд  з  ним  —  ніхто...
як  мокре  місце  —
скачете!..
(Андрєєв  в  «Розі  міра»  —  пише!)
тож  я  —  Христовий!!!
ви  здогадалися,  чому  Спаситель
бачить  мене  в  українській  мові...
ви  —  пусте  місце
і  доли  грунтові
бо  ви  —  руїна,  помилковий  край  руїн!
всім  ненависні  ви
ви  зла  імперія  для  всіх  країн

то  хто  ви?  і  чиї?

03.03.2022

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941564
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2022
автор: Шевчук Ігор Степанович