Аж вісім років у нас йде війна,
Вже й раша відкрито напала,
Та байками досі годує вона,
Що ніби в лісах заблукала.
В останні роки я тим тільки жила,
Щоби відомстить за дитину,
Чи їла, чи спала – все тліла душа,
І мрія жевріла єдина:
Щоб згинула раша, пропала навік,
Ніде не лишилося сліду,
Мій біль щоб кацапам сторицею пік,
Прах їхній розвіявсь по світу.
Та жаб щоб загнати в болото назад -
Хай велич свою прославляють,
Хай кумкають звідти й шикуються в ряд,
Та тільки назад не вертають.
Бо їхня земля – це оті болота,
А рід - це монголи і мокші.
А Матінка-Русь – це земелька свята!
Не місце московським тут вошам.
Хай згинуть ті нелюди і пропадуть,
Земля хай під ними палає,
Та їхнього сліду ніде не знайдуть...
Україна нехай процвітає!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941484
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2022
автор: Ольга Калина