Походжав козак у полі, все шукаючи дівчину,
А побачив край дороги так зворушливу калину,
На її тендітних вітах вже сльоза униз скрапала,
На узлісся, що за рогом та калина поглядала
Свої віти нахилила, щоб сховати в серці смуток,
А навколо неї вилась неповторно мила рута,
Заглядала їй у вічі та питала, що із нею
І прониклася журбою до калиноньки душею
Зупинивсь козак на хвильку, сколихнули серце віти,
Мила рута та калина зажурилися, як діти
І прислухався він стиха до розмови, що лунала,
Виявляється калина - це дівчина нею стала
Нахиливсь козак до вітів, обійняв за стан калину,
Ти пробач мені, кохана, чарівна моя дівчино,
А вона, піднявши віти в вічі глянула сміливо
І сказала, що не буде вже ніколи з ним щаслива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941123
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2022
автор: Наталі Косенко - Пурик