Сонце зранку хукнуло устами:
іній щез в траві, розтала мла.
Тільки літня кухня ветхим станом
білий клапоть двору вберегла.
Круто завернув кермо на весну
Лютий. Сніг із коміра струсив.
Вирішив нарешті лад навести
там, де січень дув з останніх сил.
Зважився гукати все частіше
дні погожі, повні сонцедив.
Миттю морозець дошкульний стишив.
Хмари розчесав і прорідив.
Прикрутив собачий мерзлий гавкіт.
А натомість – дав пташиний спів.
З білої пожежі недогарки
в балках і низинах залишив.
Тут би засміятися на кутні:
сніг під розстріл сонця втрапив... лиш
чую: під крилом старої кухні
білий клаптик інею принишк.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941111
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2022
автор: Олександр Обрій