Якось на трон усівся ідіот.
Вертівсь мов равлик без турбот,
Закрив свій рот улюблений народ …
Бо ж ідіот …
Проліз в царі, хороший служка,
Тримав завжди відкриті вушка,
На верх учасно доповів,
Тож на напів легенько сів …
Життя у служки – то морока,
Це ж не орлом, в смітті сорока …
За що такого вподобали?
Невчасно мабуть випивали …
Усівсь, не лев, випадком цар,
Вранці казкар, вночі грабар …
Щоб щось всерйоз? Ні, не читав,
То ж вибач, Світе, ти попав …
Що там свої? Так се ж раби,
А поруч «борзі - то хохли»,
Тож цар зібрався воювать,
Вже на кордоні стала рать …
Ведмідь опахалом маха,
Цар на сусідів погляда,
Знайшов якийсь поблизу хлів,
Сказав, щоб цілий день горів …
Аж розридавсь, пустив сльозу,
Це все відбулось під грозу,
Рабам сказали – то снаряд,
Що запустив ворожий «град» …
Облізлий цар, така нікчема,
В царів зажди із цим дилема,
Бісилася на сцені дівка,
В стаканчик лилася горівка …
Тут раптом сонце засвітило,
Царя це дуже засмутило,
Страшенно розболівсь живіт
І вдарило чоло у піт …
Припхався чорт, усівся скраю,
Скінчивсь банкет. Сидить, чекає.
Аж утомився волохань
Потяг з собою всяку …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941021
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2022
автор: Дружня рука