"Я піду навчатись у військо країни,
щоб маму свою вберегти..."
Це просто слова однієї дитини...
Племінниці... ЧУЄШ ТАМ, ти?
А їй лише сім... У косички волосся,
без бантів - не хочеться їх...
І байдуже, тільки б спокійно жилося,
і чувся її дзвінкий сміх.
Весь день запитання про зброю і танки,
чи є у солдат вихідні...
А я тихо плачу чекаючи ранку,
збираючи сили на дні...
Вигадую гору цікавих історій,
щоб трішки прикрасити світ
її ще маленьких думок територій,
що вперто ладнають політ.
І хочеться мати в собі такі вміння,
щоб все відмотати назад,
щоб знищити того бездушшя коріння,
щоб зовсім не знати про "град"...
Я вірю коли ТОБІ буде сімнадцять,
не знайдемо й сліду війни...
МИ будемо щиро завжди посміхатись...
ТА ТОЧНО НЕ БУДУТЬ, вони.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941020
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2022
автор: Людмила Мартиненко