Знов передлютневий провесінок
втрутився й пригрів замерзлі села.
дюдя мить в повітрі провисіла –
і теплінь обійми розпростерла.
Сонце засліпило білі траси,
ожеледь на кашу розтопивши.
Те, що не розмерзнеться – із часом
авта розмолотять, втерши в тишу.
Бовдури у кіптяві та сажі
видихнуть з полегшенням: нарешті!
Хтось вгорі крутнув незримий важіль,
хтось до біса теплий, нетутешній.
Із дахів закрапло, скресли ринви,
весело про щось залопотівши.
Землі, що здавалися старими,
спивши сніг, красою ще потішать...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940601
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2022
автор: Олександр Обрій