Марія, як зазвичай поралась вдень на кухні, краєчком ока поглядаючи в кімнату на своїх трьох дітей. Через сильну хуртовину, яка розпочалась ще зі вчора, старша дочка не змогла піти у сусіднє село в школу, а до не посидючих хлоп’ят - близнюків не навідалась бабуся, аби хоча б, до вечора взяти під своє пильне око розбешак. Чоловік поїхав на роботу, а це означало, що спокійно не присядеш, адже помимо хатньої роботи, треба заглянути до курей, корови з телятом, до коня. І це не рахуючи, двох собак і трьох котів. Та Марії не привикати, із не порушним спокоєм, вона наспівувала про себе пісень і закладала пироги з маком та сиром до печі.
Тихий плин пісні із вуст перервав голосний скрип із вулиці. Марія виглянула у вікно і побачила, що на протилежній стороні, в дворі Раї Головатько, від старого горіха відламалась величезна гіляка і впала на забор та пошкодила його. І це не перша шкода непогоди, на її рахунку декілька молодших дерев і як мінімум один дах. Марія тихо вилаялась про себе, аби не почули діти, зняла хустину, витерла руки об рушник і пішла в кімнату. Дочка щось малювала за столом, а хлопчаки грались машинками і голосно сперечались, хто перший перетнув фініш.
Поглянула на малюнок з принцесою, близнятам запропонувала, ще раз провести гонку, аби визначити хто ж переміг, опісля дістала з шафи спиці, пражу й примостилась під вікном на килим. Хлопчаки одразу кинулись до неї, пропонуючи бути третьою в грі.
- Та куди ж то мені з вами тягатись. - Тепло посміхнулась мама. - Я зараз маю сплести стрічку, аби хуртовина змогла нею побавитись, а ви спокійно посидьте та сильно не стрибайте поряд.
Хлопці послухались, вони добре знали, що коли мама в’яже, то часто співає гарних, милозвучних пісень, сіли поряд і з затамуванням дивились.
Марія же прийнялась до роботи і наспівувала наступні рядки:
Хуртовино, Хуртовино ти до вишеньки в саду прийди
Стрічку, ти до рук візьми
На тобі червоний і зелений колір
З білим ти його носи.
Швидко впоралась Марія, радісна погладила дітей по голові, суворо наказала, аби поки її кілька хвилин не буде, щоб не в чверили чого. Поглянула у піч, одягнула стару шубу, чоботи, шапку вушанку і вийшла в хуртовину.
Ох, як же свистів вітер і стіною бився об тіло сніг. Схиливши голову , та долаючи супротив погоди, пішла Марія в сад, до вишні, зав’язала на її тонкій гілочці в‘язану стрічку, а сама сховалась в хліві і через мале вікно дивилась на те місце.
Довго чекати не довелось. Навколо вишні, почав крутитись сніжний вихор в танку. Цього й жінка чекала. Швидко, мов лань, побігши по глибоких сугробах, вона кинулась у самий вир. Мить і почувся голосний писк.
- А ну спинися, руки викрутиш! Як, ні, то жару під шкіру накидаю! Спинися сказала! - Кричала суворо Марія, гублячись в стіні снігу.
Руками вона чітко відчувала, як схопила щось волохате лівою рукою за гриву, а правою за хвіст. Спійманий ще трохи для годиться попручався, попищав, що у вухах щемило і піддавшись ліг брюхом на землю.
- То це що ти бешкетнику тут робиш, людям збитки несеш? - Так само міцно тримала Марія, не відпускаючи.
- Так я до твого двору і справи не мав. - Тонкий, трохи з хрипом озвався голос.
- Ще б то ти мав до мого двору справу, то зараз би відпочивав у печі, в мене як раз там постелено. - Волохатий перелякано запищав. - Признавайся хто тебе наслав на село? Га?
Спійманий, мов би навмисно, щось нерозбірливо промичав.
-Надька із Салашки?
Волохатий ще сильніше запищав, чи то від підтвердження, чи то від того що Марія ще дужче зжала хвоста. Не хотіла довго мучити жінка зловленого бешкетника, наказала повертатись туди звідки прийшов і забути сюди дорогу, а якщо не послухає, то вже дійсно покладе на жар та й відпустила.
А за декілька хвилин, хуртовина затихла, залишивши по собі тишу та спокій в селі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939979
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2022
автор: Сильчук Назар