До дому вже не так то і далеко,
а стежка бур'янами поросла,
бо ми, нажаль, не відданий лелека,
який щороку лине до села...
Хоча пройшли дорогами багато,
а щасливіші не були ніде,
ніж на порозі стомленої хати,
яка все жде…
Тепер лиш роки важно, по-одному,
злітають тихим скрипом із воріт,
та туляться ромашки біля дому,
мов зграйка переляканих сиріт...
Струмить повітря пахощами липи,
яким колись впивались досхочу,
а бджоли лементують аж до хрипу,
коли впаде краплиночка дощу...
Любисток ще не вивітрили сіни,
стоять похмурі в хаті рогачі,
забуті фотографії на стінах,
та мамина хустина на печі...
Латає вітер плечі черепичні,
голосить, часом, в комині нудьга...
Стоїть порожня хата, наче вічність,
під небом на березових ногах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939904
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 11.02.2022
автор: меланья