Вирвалися ноги з хатніх келій
в балку, що на села зирить скоса,
в край безлюдно-білий, де на скелі
згорбилась самотня абрикоса.
Понад нею крук, – премудрий мулла, –
глипає з підозрою на мене.
В скелі ж громовиця розчахнула
навпіл абрикосові рамена.
Крук аж захлинувся молитвами,
аж на древі ґлеєм скрапла рана!
А під ним земля обітована
слухає уривки із Корана.
А над ним – самі електровежі
з вітром в такт потріскують дротами.
І мороз хапає за одежу.
І прудкі сніжинки крутять танець.
Скеля понад урвищем спинилась.
Гола абрикоса вклякла мовчки.
В прірві ж про своє, багатомильне,
щось шумлять-виспівують струмочки.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939882
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2022
автор: Олександр Обрій