Зорі рушили…

Зорі  рушили  у  першій  свій  похід...
Покидаючи,  місця  вічної  стані'...
Де  затримались  а  сотню  тисяч  літ...
У  безмежнім,  просторі,  печалі...

Обернулись,  немає  там  життя...
Залишились,  планети  без  живого...
Так  чекали:  Коли  прийди  весна?
Подарують,  людину  для  природи?!

Та  подумали,  неприйшов  ще  час...
Хай  блукає  вітер  по  рівнині...
Зародилось  ,на  Землі  життя...
Та  страждає,  ВОНА,  від  рук  людина!

Вся  ридає,  гіркими  слізьми!
Молить  Бога,    грізними  штормами!
Порятуй,  некидай  мене!
Дай  надію,  знов  піднятись  тату...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939685
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2022
автор: Олександер Білий