Село моє Козин зоветься,
Найкраще в світі серед сіл,
Тут народилось моє серце,
І лине пташкою в свій дім.
Вже і селом назвати важко,
Лиш в пам’яті таким живе,
Як і колись співають пта́шки,
Але не в тих садах уже…
Не в тих лугах, не в тому лісі,
Та й на Козинці вже не тій,
І журавлі не в’ють на стрісі
Сараю родичів моіх…
Усе не те, та й ми не ті вже,
Час плине, як вода в Дніпрі,
Дитинства свідки на горищі-
Предмети, що були тоді:
Ось зошит мій каліграфічний,
З чорнильним на́́жимом пера,
Ці артефакти історичні,
Давно вже викинуть пора.
Їх можна, врешті так і буде,
На все відведено свій час,
Та викинуть не здатні люди
Дитинства пам’яті окрас…
І доки будемо ми жити,
Старого свідки Козина,
Спішімо внукам розпові́сти,
В якім раю жилося нам…
05.02.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939537
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2022
автор: Галя Костенко