Палає день, – не підповзеш, –
червоний обрій від пожеж.
Він до останнього боровсь.
Лишились присмерки й мороз.
Нестримний час побіг вперед,
лишив пожухлий очерет,
самотній в полі путівець,
все інше звівши нанівець.
Вже й той, хто день цей сотворив, –
пішов... Блажен його порив.
І зграйка птаства над ставком
летить прощатись з мастаком.
Заснув при березі місток
і всі печалі в кризі стовк.
Пожежа стихла. Обрій зблід.
А з ним – ставок. І тихий лід.
На небі зорі ніч юрмить.
Вогні далекої тюрми
підсвітять кригу й очерет.
І зблисне став-анахорет...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2022
автор: Олександр Обрій