Де є межа Божого терпіння? Скільки потрібно здійснити гріхів, і яких, щоб Він зрештою відвернувся від нас? Колись, дуже давно, одна істота надумала це перевірити. Хто це був? Швидше за усе, один із послідовників того першого відпалого янгола, і, напевне, він захотів зробити це, аби отримати цілковиту свободу від Божої опіки (який опікується все ж нами, навіть коли ми грішимо).
Людина - мов чаша: спочатку вона є чиста і порожня; а з початком свого життєвого шляху починає наповнювати себе, крапля по краплі, різними рідинами: білими, сірими, чорними. Цей процес може тривати дуже довго, але, зрештою, як у кожної чаші є межа наповнення, так є вона і у людини. Коли чаша наповнюється – це і є межа. Але чи це межа Божого терпіння? Аби наповнити чашу знову, її потрібно випорожнити, і все починається спочатку. От тільки бруд, що присох на стінках, забруднює тепер навіть чисту рідину, якою людина може себе наповнювати. Напевне, щоб змити, очистити його, потрібно наповнити чашу чистою рідиною багато-багато разів. Або – щоб її очистив Той, хто створив її.
Але чи правда те, що люди – як посуд: є чашки і миски, але є також блюдця і глечики? І блюдце не може наповнитися мірою рідини, яку вміщає глечик – як білої, так і чорної? Отже, не вміючи до глибини сповнитися гріхом, воно, блюдце, у свою чергу, не може й оцінити усю глибину й велич Божого милосердя, коли гріхи його прощені – як це може зробити глечик, який, за природою своєю, може виповнитися великою мірою гріха, але також – і великою мірою благодіянь і благодаті.
І якщо ми – як посуд, то чому Гончар робить нас такими? Чому одному судить долю глечика, а іншому – усього лише блюдця? Може, якщо блюдце наповниться докраю добром, то заслужить бути перетвореним хоча б у чашку?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938862
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2022
автор: Анно Доміні