Дитинство снігом сипало невпинно ,
Чи то була такою ще малою
Що в ті зрання прокидані стежини
Могла пірнати прямо з головою.
Стежки ті бігли з хати до сараю
До погреба , до курника , до кліток,
І я по них - всіх голосно вітаю -
Курей , кролів і їх пухнастих діток.
Бабуся сердиться - не видно і бумбона,
Де ж я - стежками тільки відголосся,
А снігу і за коміром геть повно,
Бумбон на вусі , мокре вже волосся...
Лишались жить у виритих печерках
Совочки , ляльки , бАнти, рукавички,
Весна знаходила розмочені цукерки,
Пташки клювали печиво з травички.
І досі сни дитинства - між снігами,
Ті сніжні стіни понад головою,
Стежки , що мірялись дитячими ногами.
Якою ж я була тоді малою !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938253
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2022
автор: Lesya Lesya