її голос мовчки зі звуків вив'язує крик,
що його якось посеред ночі язик одя́гне,
щоб збудити навколишній простір, в якому зник
непричетний до сонної тиші змалілий ягве.
її голос спустошеним посудом дзенькне: бам!
аж відго́мін глухий сколихне самотні узвишшя:
ані зайвої крихти свободи не дам, не дам,
хоч в мені й порожнеча клекоче і розпач свище.
упаде її голос охриплим пташам навзнак:
мабуть, інколи краще пробути життя німою.
на снігу бачиш слід від її панічних атак,
і в тобі налипання снігу кричить весною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937979
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2022
автор: Сніг_на_голову