Через річку у селі
кладочка вузенька.
Раз зустрілися на ній
два цапки раненько...
Один каже: "Поступись!
Мені швидше треба!"
Другий: "Це ти мені поступись,
я ж старший від тебе!"
І зчепилися цапки
на кладці рогами.
Штовхалися, аж гуло,
тупали ногами.
Кладка ж мокра від роси,
(Цапки ж вперті зроду)
Посковзнулися вони.
й шубовснули в воду.
Та на жаль й серед людей
на цапків є схожі,-
непоступливі, лихі,
заздрісні, ворожі...
Не встиг Зе упитись владою,
а час волає: "Вже твій фініш!"
P/S:Вибачайте, та й у нас
діється щось схоже:
ПреЗЕденту в нас тепер
ніяк не сидиться,
Порошенку дотепер
зі злобою мститься...
Написала баба Валя,
чи сподобалось, чи ні...
Може трохи й перебрала,
вибачайте читачі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937969
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2022
автор: геометрія