Колодій (28 лютого – 6 березня)

     Був  продавній  Бог  такий  –  Колодій,  спонукав  до  шлюбних  дій.  А  ще  до  примирення-злагоди,  віталися  веселі  заходи.  Здобути  для  дівчини  черевики  –  заняття  для  парубків    одвіку.  Тож  стоїть  посеред  площі  стовп,  здертися  на  нього  щоб.  Гладкий  мов  гарматне  дуло,  не  одного  звідти  здуло.      Вареники  з  сиром  їдять  усім  миром.  З  маслом  та  сметаною,  чаркою  не  останньою.  
         Піп    Іван  -  пан  галасливий  Пив,  а  ніс  ставав  мов  слива.  Погляд  соколиний  до  горілки  лине,  права  рука  до  шкварки,  ліва  –  до  корчмарки.  Нишпорить  тилами  життєлюб  незламний.    Вона  йому  –  ляпас  за  нахабну  капость.  Піп  Іван  регоче,  розговітись  хоче.  Попадя  у  від’їзді,  цнотливість  залишив  на  призьбі.  Хвацько  проповідь  читає,  оковиту  наливає.  Як  корчмарка  не  люб’язна,  додає  промові  власне  :  «Не  пийте  миряни,  горілку  окаянну!  Ведіть  життя  тверезе,  гостріть  на  шаблях  леза.  Коней  тримайте  спритних,  а  ворогів  –  битих».  Щойно  недругів  спімнув  -  сморід  з  вулиці  дмухнув.  У  дверях  з’явився  гість,  трібний    як  у  горлі  кість.  То  з  Мордору  (де  роївся)  причвалався  піп  Паісій.    В  бійках  сто  зламав  кадил  цей  мудило  із  муд..л.  Тіканув  з  болот  мокшан  на  свята  в  казацький  стан.  Глашатай  царя  казав,  що  вкраїнці  ловлять  гав,  гроші  самі  віддають,  молодицям  можна  вдуть.  Тільки  прийнявся  за  це,  як  отримав  у  лице.  Люд  примирення  святкує,    та  гадом  бути  не  вартує.  Хоче  вкрасти  щось  кацап,  козаченькі  його  –  цап!  До  дівок  охочий  –  заплювали  очі.  У  шинку  грозитись  став  –  все  отримав  без  застав  :  копняків  та  стусанів,  кочергою  по  спині,  келихом  по  дині  (це  від  господині).  Піп  Іван  не  довго  думав,  як  почув  «Рятуйте,  куме!»    московитську  каламуть  :«Брата  старшого  бо  б'ють!».  «Я  тебе  спасу,  чортяка  («близнюки  мов  :  пика  й  ***  »)  –  прогудів  отець  Іван,  нахиливши  третій  жбан.  Навмання  хрестом  огрів,  камилавку  де  узрів.  Іскри  між  баньків  попяри,  матюки  із  хавки  яра.    Москаль  наче  уві  сні  :  гатять  вщент  не  кріпосні.  Наостанок  перед  тим,  як  бодав  Паісій  тин,  розхрестив  його  у  пах  наш  місцевий  ієрарх.  З  ним  і  царство  павучине  розхрестив  (шляхетний  вчинок).  Втім  до  свята.  
         Тиждень  цілий  («Бабським»  зветься)  бути  милим.  Та  терплячим  до  жінок,  їх  дивочних    витівок.  Неодруженним  –  колодки  в  одяг  заплели  молодки,  та  завзятий  одинак  відкупитись  знає  як.  Щоб  поліно  не  кріпили    і  ходу  не  тяготили  –  гроші  дасть  і  оковиту    молодій  юрбі.  Сердиту  -  Мару  палять  :  «Геть,  Зима!  Йди  з  морозами  сама!»    Навздогін    злим  хуртовинам,  вітрюганам,  хмарам  сивим  –  вже  опудало  горить,  кличем  весни  майорить.  Ой,  не  спиться  на  Масницю,  мрій  солодка  полуниця  -  дівки  варять  холодець.  З  ніжок  курячих,  свинячих,  баранячих,  накінець.  З  тих  «Ніжкових  заговин»  був  ужиток  ще  один  –  на  кісточках  ворожити.  До  весілля  най  дожити.  Пролетять  аж  від  комори  у  ворота  -  мине  горе.  Переліт  –  підуть  свати.  Кинь  –  оженешся  і  ти.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937935
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2022
автор: Олесь Ефіменко