В січень мрячно вирячивсь, як в осінь,
сірий мегаполіс-восьминіг.
Київські суворі хмарочоси
стримано всміхнулися мені.
Все тут і знайоме, й зрозуміле,
рідне й водночас тепер чуже.
Знов далекі милі нас розділять.
Тільки пам'ять миті збереже.
Хтозна, чи надовго ця розлука?
Час усіх розставить по місцях.
Хтось незримий вузол наш розплутав,
витяг з мене місто, наче цвях.
Виструнчились в чергу люд і авта,
в коло чергове, навперегін.
Хтозна, благодать або удав ти,
що раптово вийшов з берегів?
Знаю, ще не раз перетнемося.
Та чи станеш рідним ти мені,
місто-мряка, місто-вічна осінь,
що тепер тобі сказав я "ні"?
© Сашко Обрій.
14.01.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2022
автор: Олександр Обрій