Давно земля, стала чорним вугіллям,
Бо спалена, розбита чужаками,
Не вихваляється, ніхто весіллям,
Відчуджена… й нині під вояками,
А хто вони, бомжі в рашистській спілці
Погрожують, продвинутися й далі,
Чом не сидять, біля сім`ї в домівці?
А люди… по підвалах у печалі.
Наче той звір вигляда через решітку,
Як чорний ворон, висліджує здобич,
Нема кому, заповторити в клітку,
Летять снаряди. Як той змій Горинич.
Все пащу, із вогнем не закриває,
Вночі й вдень гинуть, люди на кордоні,
І знов… плаче мати, сім`я страждає,
Хоронять сина, давно немає доні.
О, Україно! Вистраждана доля,
Калини цвіт, опавший до землиці,
Яка ж важка, дорога твоя воля,
Дитя кричить, сльози в молодиці.
О Боже – Боже, скільки довгих ночей,
Розчарування, страждань, болей ,туги,
Скільки ж іще, треба за волю смертей
Як здолать ворога, позбутись наруги?!
Сьогодні зранку, гуляє свавілля,
Смертельні кулі, вмить сніг почервонів,
На батьківщині не буде весілля,
Хто стук сердець, молодих спинить посмів?
30.12.2021р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937703
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2022
автор: Ніна Незламна