І
Я голубив слова і ледь-ледь шепотів,
Щоб умити їх водами тиші,
Колихав. І з нуги заколисаних слів
Я солодкі виліплював вірші.
Щоб побільше добра залишалось мені,
У шухляду писав — не ділився.
Упивався... допоки на білій стіні
У люстерку не вгледів нарциса.
Лютий сором мене доїда, далебі,
Вже й на себе не можу дивитись:
Це ж захланність — все краще собі та собі,
Треба трохи із людом ділитись.
Із запасів старих щедро слів зачерпнув
І за вітром, мов порох, розвіяв.
Полетіли. Лишили мовчання стіну
І на відгуки добрі надію.
Теж із вітром здаля прилетіла луна,
В серце жала вп’яла стоголосо:
«Дуже солодко все і немає зерна,
Тож читати аж нудно і млосно».
Хоч болючий урок, але я зрозумів,
Що негоже усе солодити,
Бо шедеврів не зліпиш із заспаних слів.
Терміново потрібно будити...
ІІ
...У дзеркало дивлюсь, а там — не я. «Ти хто?», —
Питаюся його. І чую: «Кінь в пальто!»
Почув себе у себе за спиною —
Я словом став, а слово стало мною.
Будив слова я надто вже завзято,
Тому вони й узялись бунтувати...
Хтозна чому відчув таку потребу,
Але премудрість склав собі із себе:
«Якщо вже словом маю вікувати,
Себе постійно мушу промовляти.
Як замовчу — неначе котик мишу,
Мене навік поглине мертва тиша»...
ІІІ
На щастя для себе, прокинувся вчасно,
Нічим не поглинутий, вийшов з напасті.
Незгоди позаду, та є ще тривога,
Бо сон не присниться так просто, з нічого.
Якщо не набув я художнього гарту,
Задуматись, певно, потрібно, чи варто
Ще дальше топтати цю творчу дорогу,
Бо хто ж мені винен, крім мене самого?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937535
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2022
автор: