А хто ж мені винен, крім мене самого? (експериментальна мініпоема-абсурд)

         І

Я  голубив  слова  і  ледь-ледь  шепотів,
Щоб  умити  їх  водами  тиші,
Колихав.  І  з  нуги  заколисаних  слів
Я  солодкі  виліплював  вірші.

Щоб  побільше  добра  залишалось  мені,
У  шухляду  писав  —  не  ділився.
Упивався...  допоки  на  білій  стіні
У  люстерку  не  вгледів  нарциса.

Лютий  сором  мене  доїда,  далебі,
Вже  й  на  себе  не  можу  дивитись:
Це  ж  захланність  —  все  краще  собі  та  собі,
Треба  трохи  із  людом  ділитись.

Із  запасів  старих  щедро  слів  зачерпнув
І  за  вітром,  мов  порох,  розвіяв.
Полетіли.  Лишили  мовчання  стіну
І  на  відгуки  добрі  надію.

Теж  із  вітром  здаля  прилетіла  луна,
В  серце  жала  вп’яла  стоголосо:
«Дуже  солодко  все  і  немає  зерна,
Тож  читати  аж  нудно  і  млосно».

Хоч  болючий  урок,  але  я  зрозумів,
Що  негоже  усе  солодити,
Бо  шедеврів  не  зліпиш  із  заспаних  слів.
Терміново  потрібно  будити...  

         ІІ

...У  дзеркало  дивлюсь,  а  там  —  не  я.  «Ти  хто?»,  —
Питаюся  його.  І  чую:  «Кінь  в  пальто!»  
Почув  себе  у  себе  за  спиною  —
Я  словом  став,  а  слово  стало  мною.
Будив  слова  я  надто  вже  завзято,
Тому  вони  й  узялись  бунтувати...

Хтозна  чому  відчув  таку  потребу,
Але  премудрість  склав  собі  із  себе:
«Якщо  вже  словом  маю  вікувати,
Себе  постійно  мушу  промовляти.
Як  замовчу  —  неначе  котик  мишу,
Мене  навік  поглине  мертва  тиша»...

         ІІІ

На  щастя  для  себе,  прокинувся  вчасно,
Нічим  не  поглинутий,  вийшов  з  напасті.
Незгоди  позаду,  та  є  ще  тривога,
Бо  сон  не  присниться  так  просто,  з  нічого.

Якщо  не  набув  я  художнього  гарту,
Задуматись,  певно,  потрібно,  чи  варто
Ще  дальше  топтати  цю  творчу  дорогу,
Бо  хто  ж  мені  винен,  крім  мене  самого?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937535
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2022
автор: