Попередження


В  душі  моїй  здійнявся  ураган
Стривожено  розбурханих  чуттів,
Нестерпно  пристрасний,  палкий  вулкан,
Що  палить  дух  і  серце.  Вже  зотлів
Солодкий  смак  єдиного  життя:
Незайманії  крила  люд  зламав
Затаєного  пильно  майбуття,
Бо  дійсне  на  Землі  без  зайвих  справ
Про  себе  явно  знати  всім  дає
Те,  що,  якщо  всі  люди  розум  свій  −
Найбільший  Божий  дар,  який  в  нас  є,
Вживатимуть  для  всяких  різних  дій,
Які  природі  злісно  завдають
Потужного  удару  прямо  в  суть  −
В  серденько,  котре  ворони  клюють
Так  люто,  мовби  здобич,  що  несуть
До  рідного,  свого  ж  таки  гнізда,
Де  бісяться  голоднії  пташки,  −
З  ним  там  стається  справжняя  біда  −
Його  до  решток  з’їли  залюбки;
То  друзками  дрібними  стане  світ,
Що  в  всесвіті  розчиняться,  мов  пил,
За  мить,  а  не  за  сотні  довгих  літ.
Й  не  буде  вже  ніколи  дужих  сил,
Які  могли  б  ще  Землю  сформувать.
Тому  не  гаймо  часу,  ні  на  мить
Не  покладаймо  стомлюваних  рук
Од  кропіткої  праці,  що  шумить;
Щоразу  слух  втішає  її  звук,
До  самого  серденька  долуна,
Пелюстками  струну  чутку  торка,
Що  пісня  з  уст  тече  дзвінка,  гучна,
Танцює  щиро  душонька  легка.

                                     
Євген  Ковальчук,  13.  07.  2010  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937416
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2022
автор: Євген Ковальчук