Церковним двором сніг заволодів.
Встелив стежки сліпучим покривалом.
За мить густе мереживо слідів
подвір'я витинанками заслало.
Про що кричить-німує кожен слід?
Які лишив турботи й сподівання?
Цей – біг-перекидався, мов осліп.
А цей – закарбував журбу Івана.
Ці двійко – то закохані сліди.
Ці п'ятеро – стурбована родина.
Цей слід лапатий сніг підсолодив.
А ці сліди співба підсолодила.
Змішались на подвір'ї у слідах
і розпач, і просвітлення, й сум'яття.
Під сонцем збадьоривсь церковний дах
і трусить сніг на пристрасті прим'яті.
Оголюються спини мідних бань.
В серцях тривоги тануть і рідіють.
По службі знов розчиниться юрба.
Залишиться слідів священнодія.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937134
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2022
автор: Олександр Обрій