Я так боюсь її...бува кричу: "Тікай!
Лиши мене! Ніколи не вертайся..."
Кричу у тишу - зіткану вуаль.
Її вуаль. Вона ж мені: "Ховайся"...
Куди? І як? Знайде́ мене...знайде́.
Занадто горда, щоби не шукати.
Вона підійде, сміло обійме,
Щоб знов мені кайдани приміряти...
І я впаду...як падають сніги,
Що їм ніяк, ніколи не зігрітись.
І лиш вона - Утома, скаже: "Спи.
Ми тут надовго, серденько, лишились..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936827
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2022
автор: Тетяна Білогай