Бродила стомлено, занедбана собака.
Слаба, голодна та скалічена була.
Лякалась кожного, хто поряд щось балакав.
Тому і бігла ночувать, на край села.
Її щоденно стронились люди,
Та гнали геть, з перед своїх очей.
Вона була вже рік чужою всюди,
По суті що? Жахливий ювілей.
Але не за́вжди так було погано,
Бо до недавна, мала вона все.
І теплу буду, й свіжу пайку кожний ранок,
Котру господарка нагріє й принесе.
Та сталось те, чого її собача підсвідомість,
І до кінця життя, не зможе взяти в толк.
Якась страшенно темна невідомість,
Якийсь несамовито виражений шок.
Спочатку почались брудні знущання,
Котрі її доводили до сліз.
Були також безглузді намагання,
Її завезти якомога далі в ліс.
Та як тоді вона могла збагнути,
Про зраду від людей, яких любила без завад,
До ко́трих зі щенячих літ своїх була прикута?
Ніяк! Тому і поверталася назад.
Завжди натхненно йшла і з вірними очима,
Натомість викликала у господарів лиш злість.
І от черговий раз її везла машина,
Знайомими стежками, у той злощасний ліс.
Але господар цього разу був жорсткішим.
І вкинувши в мішок, він перебив їй лапи.
Залишивши її, та рушив геть неспішно.
Ні грама не вагавшись, покинув помирати.
Але вона таки, розгризла той мішок,
Бо мала до життя понадвелику волю.
Її довіра миттю стерлась в порошок,
Коли в агоніях кривилася від болю.
Вже рік пройшов додому не верталась,
Та й не було по суті вже куди.
Вона в житті доволі настраждалась.
Про це нагадують чисельні шрами та сліди.
Ось так і буде до свого кінця.
Бродити стомлено із вірною душею,
Нести тягар, що важче від свинця.
Залишивши наївність за межею.
Така її вже доленосная негода,
А, що ж господарі, чому ось так вчинили?
Та просто думали, що в неї є порода,
Тому і без вагань її тоді купили.
І цуценятком вона дійсно виглядала так,
Але як підросла, всі миттю зрозуміли,
Що це, якийсь низький, собачий брак.
І те, що їх нахабно обдурили.
Коли дізналися, що це проста дворняга,
Посипались відразу ж ті ідеї...
Для них, це ніщо інше, як розвага.
Тому й рішили здихатись від неї.
Скажіть мені, ну як таке можливо,
Щоб ми отак бездумно, щось робили?
Прохання маю люди я важливе,
Цінуйте тих, кого ви приручили.
Немає жахливішого створіння на землі,
Ніж підлі та жорстокі *** люди!
І це присутнє в вас, у них, в мені.
А далі, що? А там, лиш гірше буде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936130
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2022
автор: RomaSolo