Січень. Ніч новорічна сіра.
Сніг торішній з дахів тече,
Вітер з виєм лихого звіра
Ніби вирвався із печер.
Двоє тихо гуляють садом,
Уникають відкритих площ,
Довгі тіні повзуть позаду –
Їх минуле змиває дощ.
Як для січня занадто сиро
І затемно, хоча вгорі
Височіють, немов сокири,
Перекошені ліхтарі.
Все одно вже. Нехай і страта –
В долі висмикнута чека.
Ешафотом стоїть естрада,
Місяць дивиться наче кат.
Їм би тільки на мить єдину
Повернути, чого нема,
Щоб завівся навспак годинник
І повстала ота зима.
Все б забути і йти додому,
Де гірлянди, камін, вино,
Щоб усе як сто років тому…
Та не йдуть, їм обом відомо
Там на кожного попри втому
Жде хтось, дивлячись у вікно
[i]Марґо Ґейко
Зі збірки "Каліграфія долі"[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935717
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2022
автор: Марґо Ґейко