Ця темінь глевка,
Як ґрунт після дощу.
Обмащує усе,
Долівку розуму також.
Йому ж не винуватиться.
Облиш усе, до спокою -
Пів віддиху чи пів відтінку,
Тягучого, масного,
Солоного, мов свіжий гріх.
Засіла пустка - зразу не зважай,
Це пустощі для демонів,
Пограються, мов діти,
Їм набридне,
Й це полишать.
На місці тому виросте щось
Свіже.
З глухої рани
Виринає пісня,
З німого болю
Виникне мелодія.
А слово явиться
Із глибини,
Коли душа, що кинута в колодязь,
На ранок бачить коло порятунку.
Ще глибше - тільки
Титри відновлених історій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935360
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2021
автор: Олена Ганько