В моїм тілі запечена біль,
Думи душать, як хмари звисають.
В низькопробній вібрації хвиль,
Нас до пекла німих відправляють.
Чужі влада і церква, як міль,
Скільки випито в горі цикути.
Ятрить душу досада і біль,
Часом хочеться просто заснути.
Яничари... найближча рідня.
Все попи до покори схиляють.
Наближають до «раю» щодня,
Гальмівні сорочки одягають.
У печінках кацапи й жи.и,
Як наруга хо.арське с.воріння.
Від солоної з сліз гіркоти,
Як не лийте не вродить насіння.
Прославляєте урк.в і з.йд.
Позбавляєтесь рідного слова.
вам за Брата миліший шахр.й,
Бо ви зрадили Нашого Бога.
В серці люта образа і сніг,
Як байдужість у вас розбудити?
Возвеличте Гетьманів... Своїх,
Якщо хочете долю змінити.
Своє прощення в Них попросіть,
Щоб не сором вам Русичем зватись,
Оберіте ж Своїх... полюбіть.
На колінах ганебно валятись.
Що не глянеш зі сходу вожді,
До чого ж дожилися... не люде?
Наче вдома потомки «святих».
Свою Владу ще... мусим здобути!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935134
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2021
автор: Волиняка