Ширилися звуки, урочисто зливаючись в залі.
Наростаючи десь розлились під склепінням собору.
Так звучали навкруги звуки органного хоралу.
Все довкіл розпростовувалось і піднімалось вгору.
Сфера гігантська - у вишину, і не менше - в ширину,
Що не охопити радісним своїм тілесним оком.
Серед простору чути усім скрипки мінорну струну...
Із величним азартом грала людина одиноко.
Взято душею все від ігри. Тривожать звуки днини.
В зал сонце світило... Променів сміливий дотик плечей.
Це обличчя... І образ скрипаля - риси Паганіні.
З лагідною усмішкою просвітленість карих очей.
Тіло його квітло мужнім могуттям в очах глядачів.
На плечах лежало блискуче кучеряве волосся
І блакитне вбрання огортало торс. Скажу: "Нема слів."
Впевнена статура кумира... Браво звучить і досі!
У руках зі скрипкою та смичком зріднилася межа.
Грі його скоряється, наче все, і - сонячне сяйво.
...Музики - ангел, від диявола - скрипач. Слава не чужа.
Враження це від гри Ніколо Паганіні не зайве.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935036
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2021
автор: Маг Грінчук