Кричав, я вам, а ви мені... іще не час,
Свій страх під словом обережність маскували.
Це через вас ми втратили дорогоцінний шанс,
На свій Престол жидів коронували.
Кричав я вам, що нам з колін піднятися пора,
Пора мечі свої в борні загартувати.
В страху, ви боягузи, вже не чули слово Кобзаря,
Й посміли рабство вірністю назвати.
Давно для мене вмерли ви духовні холуї,
Не дітки ви моїй Україні... сновиди.
Це через вас перекидьки в нас зайди хазяї,
О, що мені з Украйною робити?
Як вірний син, я до своїх, звертаюся Богів,
Як раб її звертаюсь наостанок.
Прийміть святу у лоно рідних берегів,
Зі сну розбудить матір... Ранок!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2021
автор: Волиняка