Прохолода… Вітрець повіває,
Я сприймаю, дарунки зимоньки,
Полюбовно, ніжно обіймає,
Розстеляє… білі доріженьки.
То лиш зранку, як небо ж в золоті,
Прозорі краплі, лишить на згадку,
Вже мудрує, що витворить потім,
Як звечоріє… вкрасить посадку.
Білосніжним пухким мереживом,
Мов у казці, ти поглянеш туди,
Іскрить місячне сяйво вогником,
Ніжний бляск, засріблиться повсюди.
Дріма поле, в парчовій пелюшці,
По стерні, бурульки, сніжиночки,
Бур`яни ж, вищі, як сніжні скринці,
Між рядів, дзеркальні стежиночки.
Купки снігу, тримає ялинка,
Скрізь по голках, сльозинки- краплини,
Та морозу, єдина хвилинка,
Казково сяють, диво -перлини.
Під кришталем, зігнулися кущі,
Немов домівки, в сніг занурені,
Хочу спитати, я їх від дущі,
Адже красиві, чом зажурені?
Де- не – де, дерево мов не снить,
Вбрання сніжне, сповзає до землі,
І відразу, скрізь лазуровий блиск,
Вже й на серці, так хороше мені.
19.12.2921р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934634
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2021
автор: Ніна Незламна