Загл`янути б у себе,як в криницю...
Можливо, нею й є душа мо`я?..
Яку я там побачу таємницю,
Почую срібний струмінь джерела?.
Чи не воно ,бува, хвилює серце
І ніжно пестить обідок душі
Та напуває почуття відерцем,
Щоб навкруги все бачити в красі?..
І звідкіля ті витоки живильні?.
З яких течуть невидимих світів?..
Такі прозорі,сущі і невпинні,
Та живлять душу протягом років...
І їй підносять животворну силу,
Ще напувають свіжістю надій,
Наснаги щедро освіжають жилу
І миють із азартом всіх стихій!..
Несуть тепло,розносяться по тілу,
Часом нестримні,сповнені жаги,
Щоб тіло відчувало і не тліло
В потоках тих доношують снаги...
Вони струмлять,купають часом душу,
Крізь неї пр`ойдуть,мов крізь решето,
Часом морозять,студять,навіть крушать
Й складають із осколків її панн`о...
І оживляють...Напувають,гріють,
Зализують ті рани,труть,як скло...
Вони леліють душу...вони вміють,
Бо їм, поки, зовсім не все одно...
Ті хвилі із душевної криниці
Течуть-біжать зовсім не навмання,
Їхнє покликання - замулити все нице,
Відкрити шлях до самопізнання.
Та наповняти чашу із терпіння-
Без нього дуже спраглі ми в житті...
І вирватись фонтаном із натхнення,
Щоб сад зацвів!..Й не було пустоти...
Оббризкати,пролитись-розіллятись,
Животворити світ навколо цей!..
І райдугою-радістю сіяти,
Нашарувати безліч ще ідей!..
Рости ж і наповняйсь,моя кринице,
Потоку без початку і без дна...
І хай в тобі жива вода іскриться
Я питиму, щоби росла снага...
Щоби міцнів мій дух, а також віра,
Я не замулю тих святих джерел.
Вони - живі!..Вони - наснаги міра!..
Від сили їхньої стучить поміж ребер...
Хвилюйте ж, наповняйте, освіжайте,
Розбризкуйте ще тисячі надій!..
Тільки не стійте,долу не стікайте...
Душі кринице,прошу,не змілій...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2021
автор: Зінаїда Супрович