Храми душ наших спалені, зранені
ранами рваними, шрамами вкриті,
зриті, венами наче траншеями,
долями мертвими, втрачено-стертими
кличуть в безодню, сьогодні й навіки.
Повіки тремтіли сто́млені за́мкнені,
снами тривожними сповнені очі
щоночі, бентежні й залежні, плакали.
Надіями марними, вартими кращого,
вищого прагнули, стри́бнули далі
ніж бачили, знали, хотіли і падали -
до краю провалля дістатись не в силах
сьогодні й ніколи. Просили тримати у руслі
потоки думок; життєвий урок пришили
нитками до мозку спинного. Забитий ногами,
крізь пам'ять повзе протореним шляхом
до серця, на рани насипавши солі і перцю.
Знаєш, так важко чекати на рельсах
потяга, що мчить стрімго́лов від тебе
на зустріч до неба у хмари та марно -
шукати не варто. І кожну хвилину, годину,
століття опівдні щоразу у спеку в зеніті
під скелею там, де тя́гне з собою свою
прохолоду струмок, що впадає в безодню.
Сьогодні очей її плеса так сонячно, щиро
і весело, сміялись до самого ранку на ганку
й під зоряний дощ на світанку згасали.
Тримали за руки й вели до спокути гріхів не своїх,
а Божих. Тривожно. Так важко долати страхи,
так бо́язно, мо́розно шкірою, пу́чками пальців
стискати й віддати; бажати того, що не маєш
і, знаєш, - ніколи довічно не матимеш.
Ні часу, ні сил, ні бажань іти до мети;
простоти бракує усім, ти чуєш? Чи ні?
Сотні складних запитань в голові
вкладені. Штабеля́ми лежать поскладані.
Знову вологими мріями ділились зі світом,
а він не приймав, повертав і кидав, навколішки
ставив, вабив і марив безхмарними й чистими,
синіми й чорними моря́ми і ріками.
Закритими зночі назавжди повіками
прикриті дзеркала душі бентентежної,
майже безмежної, вкотре обмеженої.
Сльози, як іскри котилися ся́ючи;
зна́ючи свої тривоги, знову змагаючись, -
може з собою, може зі мною,
може з безоднею чорно-пустою,
простою легкою ходою до краю підходить
і бродить, сновидить - не страшно.
Погасло навіки вже вкотре. Востаннє та вперше
даремно поклали на стіл і знову забрали.
Прода́ли. Від серця зірвали, спиляли замки́,
ключі підібрали, паролі і явки знайшли і віддали
в ломбард. А на решту придбали щастя шматочок
для дочок, десятки тих точок натисну́ли
й зламали; всі схеми мов струмом пробило,
залило, втопило, на дно потягнуло й не сплило.
Так мило просила віддати їй радість
якої немає: шукає, чекає, не знає,
що марно питати про втрати, бо кулі у грудях
боліли й ще глибше встромлялись ножі,
що в спи́ні й під нігтями синіми голки.
Заставлені полки, книжками і мріями
завалені, матрацами обставлені щоб було
безпечно; беззаперечно - доречно не впасти,
руками своїми тримати голову в холоді,
в голоді шлунок, а мозок у банці
і вранці до сповіді знову - покаятись.
Маятись дурістю: прощення прошеного
жменю насипати, випити з горла до дна -
жаром зігріти душу до п'ят і знову
в Покрову заснути під ранок навіки.
Заплакані діти майно поділили і пи́ли
на по́минках, наче в престольнеє свято –
вар'яти. Так смішно і кривдно, соромом вкрито,
зарито в могилу глибо́ко, бетоном залито;
й копито на грудях не демона - Боже.
Не гоже бентежить святих, що поснули.
Забули святі, во ім'я отців, що кров
проливали за віру на землях далеких чужих
не своїх й ділили, мов хліб, на шма́ття.
Багаття палало, світало, росою покрились мечі,
іржою роз'їлись, ступились, на попіл розси́пались
і битви тяжкії нарешті скінчились. Вернулись до дому,
коне́й розпрягли і стали ридати від втрати себе.
Сталевії грати закрились. Їх за́мки, як склепи,
могилами стали; барвінком заплетені,
стомлені лежали сини й спочивали.
Паради на площах шуміли, вітали живих,
що вернулись, медалі вручали за мужність,
звитягу, ти́снули руки, обіймали за плечі,
а речі, як завше, лишались речами:
простими, дешевими й марними.
Пилом припа́дуть раніше утрачені
значення, забудуться герої, події остані
й востаннє до цвинтаря стежкою,
де вежами надгробки ростуть із землі, -
сирої, важкої, - мов гриби по дощу.
До прощі, до посту; так просто і гостро
ставить до відома, завідомо свідчення
неправдиві дає і б'є так боляче в груди
і всюди: на стінах, фасадах, у вікнах
довіку висітимуть їхні обличчя сумні -
назавжди самотні, безмежно одні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2021
автор: mechanical_patriot