Її душа - невиплаканий щем...
Хоча вона зізнатись не готова,
що носить чорний камінь під плащем
і ще чорніше слово.
Хай усміхнеться вітру до очей,
хай на коліна стане ради тиші,
та кров її навспак чомусь тече,
і серце точать миші.
І хтось їй вірить, хтось проходить повз,
а хтось іще запрошує додому.
Вона ж виносить правду на мороз,
не кажучи нікому.
Вона ховає істину під сніг
і розправляє вузькуваті плечі,
уперто вибираючи з доріг
гірку дорогу втечі.
Де темні дзьоби відчаю і ще -
байдужі і до болю чорні стріли,
котрі ховає вперто під плащем,
таким напо́каз білим...
11.12.21 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933569
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2021
автор: Леся Геник