Зайду, і трепетно відкрию скриню
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих ,кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало таки волі
Старезну скриню в дрова поламати.
Давно не чутна мамина розмова.
Пішла , стомившись роки довгі жити.
А під вікном- заграва калинова,
І до криниці йдемо воду пити.
То мамина намолена хатина.
Мина її і сирість і задуха.
Кудись мчимо. ЗайдЕмо на хвилину
Щоб тишу там іще живу послухать.
Там білих стін ще не торкнувся порох,
І в квітах рушники над образами.
Тече молитва, відганяє морок
Кружляючи і досі понад нами.
В вікно лиш гляну - зразу щемно в очі
Впадає хата , місяцем омита
Голубкою біліє і воркоче -
Запрошуючи грубу затопити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933559
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2021
автор: Lesya Lesya