Тобі напевно не сюди. Тут світ здригається ночами,
Бо ми виходимо з води напівзабутої Почайни.
Від нас рятують молитви і таїнства нової віри,
І тільки Волос ікла шкірить, неначе хто не догодив.
А ми танцюємо одні – у сорочках на голе тіло,
Яке б давно в труні зітліло, та ми не в ній, але на дні,
Накриті хвилями ріки, із неї зрідка можна вийти –
На цвинтарі зібрати квіти, зварити з них напій гіркий.
Ми і самі його п’ємо та пригощаємо охочих –
До нас, веселих потороч, їх вабить дим палких думок.
Тобі напевно…
Підійди! Ти сам від себе наче вчадів,
У цій воді як у свічаді своє життя побачиш ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2021
автор: Марґо Ґейко