Зазвичай кожен робить, що він знає, що він може. І коли сон проходить він вдіває звичну робу. Пише зошит, шиє рани, п'є чаї, ходить до храму. Кожен робить саме те, на що здатен - що знайде. Він шукає сенсу там, він боїться коли крах.
А коли тебе несе, світлим змістом наповнює. Коли ти сам усе не знаєш, а всі вони давно твою стежинку витоптали, та й не просто, цілеспрямовано топтали.
Тоді навпіл усе життя розріж, та подаруй тій справі, що не дала тобі згнити у канаві. Інакше доля буде злитися, інакше доля повернеться і не змилиться.
Сів мудрий у костра,
Іскри в небо полетіли,
Вони згасли там,
Зорі тихо гомоніли.
Подих був різким -
Рани ще кровоточили.
Ворог був близьким,
Мудрого там оточили.
Мудрий бився так,
Наче він единний,
Наче звір, як птах,
Зовсім як неспинний.
Ворог відступив -
Зазнав смертельних ран,
Мудрий трохи відпочив,
Приготувався бити клан.
Клан все розумів,
Це була звичайна справа,
Війна за місце своїх синів,
Жорстока з усіма розправа.
Мудрий бачив інший світ,
Тому прийшли сюди шакали,
Мудрий володів знаннями,
Він не програє, вони не мають тями.
Шум зник, усе затихло,
Чути - хтось крадеться,
Мудрий вуха на гостро.
І гра у хованки почнеться.
Вбивця робить хід,
У костра Мудрого не має,
Мудрий атакує слід,
І бідолазі макітру отсікає.
Скільки ще убивць?
Мудрий точно знає,
Усі упадуть вони до ниць
Силу мудрого ніхто не осязає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933029
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2021
автор: Майстер Слова